Любомир Пасічняк: Ми всі громадяни однієї держави, тому нас не можна ділити
Богдан БІЛЕЦЬКИЙ
Один із найстаріших навчальних закладів не лише в області, а й в Україні — Івано-Франківський коледж фізичного виховання (колишній технікум) Київського національного університету фізичного виховання і спорту мав і має добру спортивну славу. За 78 років у його стінах підготували сотні чемпіонів і призерів України, Європи та світу, висококваліфікованих педагогів і тренерів. Їхні імена були добре відомі в колишньому СРСР, а тепер — і в незалежній Україні. Уже дев’ять років цей навчальний заклад очолює заслужений тренер України з боксу, заслужений працівник фізичної культури і спорту, кавалер ордена «За заслуги III ступеня» Любомир Пасічняк. У серпні ц. р. відбулися чергові вибори директора коледжу, і Любомира Пасічняка одноголосно знову обрали на п’ятирічний термін.
Не стоять на місці
— Пане Любомире, я колись брав у Вас інтерв’ю — Ви розповідали про славну історію технікуму-коледжу, про навчальний процес, підготовку фізкультурних і спортивних кадрів, співпрацю з Київським національним університетом фізичного виховання і спорту. Попри все, наскільки я знаю, матеріально-технічна база у вашому коледжі одна з найкращих у Західній Україні.
— Це справді так. В одному місці зосереджено стільки спортивних залів, що вони забезпечують всі спеціалізації. Незважаючи на проблеми в економіці, база розвивається. Жодного дня не стоїмо на місці — вводимо щось нове й нове. Візьмімо хоча б спортивний манеж, який було збудовано ще за радянських часів. Поступово ми його реконструювали, вдосконалили, а тепер, як сказали збірники України з волейболу, такої споруди за своєю аурою та зручностями вони ще не бачили. Торік за кошти обласного бюджету встановили вже третій майданчик зі штучним покриттям.
Перемагають і стають призерами олімпіад
— А як з матеріально-технічним забезпеченням навчального процесу? і, найголовніше, які можливості це відкриває перед вашими вихованцями та наскільки активно їх використовують студенти?
— Придбано боксерський ринг, борцівський килим, гімнастичний килим. Кожна спеціалізація має свій зал, своє обладнання, у всіх аудиторіях є великий телевізор. Викладач вставляє флешку — і все, що колись крейдою малювалося на дошці, тепер студенти бачать на екрані, всюди комп’ютери. Ми відновили актовий зал, кажуть, що це малий камерний зал, де повністю поміняно озвучення, інтер’єр, розширено сцену. Це відповідно впливає на результати у навчанні.
Хто міг колись подумати, що студенти коледжу фізичного виховання перемагатимуть та ставатимуть призерами обласних олімпіад з хімії, української мови і літератури, біології?! Два роки поспіль ми або перші, або здобуваємо призові місця. Ми стали переможцями всеукраїнського конкурсу з драматургії «Весняна хвиля» в Києві, наші викладачі очолюють обласні методичні об’єднання з біології та заступників директорів з виховної роботи і бухгалтерського обліку, беруть участь у всіх засіданнях, які проводить інститут післядипломної освіти. Викладацький склад — це 40 викладачів-методистів, 14 кандидатів наук, 4 заслужені тренери України, 4 заслужені працівники фізичної культури і спорту, є ще заслужений вчитель України та заслужений лікар України. Як бачите, навчальний заклад потужний, студенти активні, зокрема в усіх заходах, що проводяться в області і стосуються освіти. У нас розвинуте студентське самоврядування, діяльні студентський профком і студентський парламент. Студенти входять до складу педагогічної ради. Між студентами і адміністрацією — тісна співпраця. У них багато пропозицій, тож намагаємося їх втілити в життя.
І ще одне дуже важливе досягнення. Торік уперше на базі коледжу відкрито відділення магістратури з наших випускників, які вступили до Київського національного університету фізичної культури і спорту. Торік було 14 студентів, а нинішнього року їх уже 32. Маємо дві повні групи магістрів. Фактично студенти, не виходячи зі стін нашого навчального закладу, здобувають повну вищу освіту. Університет по черзі відряджає в коледж професорів, які читають лекції магістрам і заодно бакалаврам. інколи лекції читають люди, яких знає весь світ і які своїми науковими працями підкорили міжнародну
аудиторію. Отримати інформацію з вуст таких знаменитостей багато варте. До речі, праці професорів університету публікують у 48 країнах світу.
Є над чим працювати
— Авторитет навчального закладу значною мірою залежить від доброякісної вступної кампанії. Як вона пройшла нинішнього року?
— Побоювалися, що буде недобір студентів, що не виконаємо державного замовлення. Цього не сталося, в підсумку на одне державне місце претендувало 1,4 особи. Традиційно протягом багатьох років пальму першості утримує спеціалізація футбол. Далі йдуть бокс, волейбол, боротьба, трохи здали позиції теніс і гімнастика. Сподівалися, що буде більше абітурієнтів на спеціалізацію легка атлетика. А це означає, що нам є над чим працювати.
— А скільки в коледжі спеціалізацій?
— Як і було — 14.
— Згідно з новим Законом України про вищу освіту, такі навчальні заклади, як ваш коледж, можуть опинитися, образно кажучи, в підвішеному станіѕ
— У Міністерстві поки що не можуть знайти відповідної ніші для коледжів. Думаю, що в країні розуміють, що без такої ланки освіта дуже збідніє. Вважаю, все нормалізується, а ми далі працюватимемо на свій імідж. За останній рік ми пройшли акредитацію, яка дає право готувати молодших спеціалістів і бакалаврів. Маємо ліцензії до 2026 року. Їх тепер можна забрати тільки за якесь грубе порушення. Сподіваюся, що такого не станеться.
Великі перспективи
— Пане Любомире, Ви з оптимізмом дивитеся в майбутнє. А які маєте задуми, плани?
— Після останньої серпневої звітно-виборної конференції коледж окреслив план дій на п’ятиріччя. А першою сходинкою буде 2020-й, коли наш навчальний заклад відзначатиме 80-річчя від дня свого заснування. До ювілею плануємо провести низку заходів ще у цьому і в наступних роках. Зокрема разом з Київським національним університетом фізичного виховання і спорту, Львівським університетом фізичного виховання і спорту та Прикарпатським національним університетом ім. В. Стефаника проведемо спільну наукову конференцію. Великі плани маємо щодо поліпшення матеріально-технічної бази. Зокрема маємо намір зробити капітальний ремонт легкоатлетичного манежу з добудовою. Оновимо фасад та перекриємо дах навчального закладу.
Плануємо реконструювати і наш стадіон. Також маємо намір укласти угоду з Прикарпатським університетом про спільне використання матеріально-технічної бази. У них — стадіон, а у нас — легкоатлетичний манеж і басейн. Це дасть хороший поштовх до розвитку спорту як в університеті, так і в коледжі. Думаємо зробити капітальний ремонт гуртожитку. Нині «гуртожиток» — це щось радянське, застаріле. А треба не просто жити гуртом, а жити у своєму домі. На базі дев’ятого класу з жовтня починаємо працювати над відкриттям спеціалізації зі спортивного туризму. Тим паче, що така кафедра є в Прикарпатському національному університеті.
Що буде з фінансуванням?
— Ви колись казали, що з 1 січня 2018 року всі коледжі області фінансуватимуть з обласного чи міського бюджетів. З одного боку, мовляв, добре, а з другого, — це великий ризик. Бо якщо 17 навчальних закладів, які діють в Івано-Франківську, внесуть в якийсь із цих бюджетів, то він просто може не витримати фінансового навантаження. Можуть виникнути проблеми з виплатою зарплат (фізкультурний коледж і надалі без затримки фінансує Міністерство освіти і науки. — Авт.). А в коледжі ще є спортивна база, він мусить розраховуватися за великий обсяг комунальних послуг...
— Я від своїх слів не відмовляюся. У принципі місцеві органи влади готові взяти нас на свій бюджет. Наразі в Україні залишився єдиний однопрофільний навчальний заклад — коледж фізичного виховання. Ми не готуємо юристів чи адвокатів, ми готуємо тих фахівців, які означені нашою назвою. Єдиний навчальний заклад такого профілю.
— Але в Україні є ще такий коледж у Кам’янську Дніпропетровської областіѕ
— Якщо у нас 964 студенти, то в Кам’янську лише понад 300. Перейшовши на місцевий бюджет, там не виконали державного замовлення. Через місцеве фінансування заборонили складати іспити абітурієнтам з інших областей, а у нашому коледжі вчаться студенти з Донецька, Луганська, Сумщини, Одещини і т. д. Думаю, якщо б так сталося у нас, тобто були вимушені перейти на фінансування з місцевого бюджету, то наша влада такого не вчинила б. Я насамперед враховую її прогресивне мислення. Обов’язково знайшовся б якийсь вихід із важкого становища. і в нас є відповідні пропозиції: наприклад, чотири-п’ять областей західного регіону могли б укласти між собою спільну угоду. Адже не тільки зі Львова приїжджають вчитися до Івано-Франківська, а й іванофранківці хочуть вчитися в місті Лева. Ми всі — громадяни однієї держави, тому нас не можна ділити.
Інтерв'ю Л. Пасічняка в газеті Галичина.
